Ліза Портнова і Андрій Кириченко

У цей момент ти можеш «почути» свій твір цілком і усвідомити його завершеність. Піч ставить фінальний акорд. Випал — мій співавтор, його рука останньою торкається предмета, тому розвантаження печі — це завжди таїнство.

Якими якостями має володіти людина, яка хоче відбутися в професії кераміста і стати затребуваною? Як їй зрозуміти, що вона правильно обрала професію? Чи є якісь вікові обмеження, після яких починати вже пізно?

Ліза: Такі риси характеру, як наполегливість, витримка, витривалість, стійкість, не мають бути чужими керамістові. А ще сила духу й сила тіла. Готовність повністю віддавати свій час, думки, здоров’я… Інакше кажучи, все те, що є вірним супутником одержимості, адже саме вона, одержимість, і є основною складовою професії.

Бути затребуваним і бути професійним керамістом — це не завжди одна історія. Багато що залежить від того, у якому напрямі кераміки ти працюєш. Ідучи шляхом затребуваності, легко втратити «форму» в професії. Наша професія потребує постійного пошуку й відкриттів. А отже, не терпить великої швидкості й вимагає постійно прислухатися до себе. Після кожного відкриття відбувається адаптація. На все це потрібен час. Адже тут як із новонародженим, якому важко прийти у світ самостійно. Усе це виношування й адаптування нового потребує часу, а затребуваність цей час забирає.

Про правильність вибору. До кінця не ясно: ти обираєш покликання чи воно знаходить тебе. Однозначно лише те, що без своєї справи, без свого ремесла ти не можеш ні дихати, ні жити. Мені здається, це переконливий показник правильності вибору.

Не думаю, що вік може завадити любити кераміку й займатися нею. Мені складно говорити про це об’єктивно, адже я в кераміці з самого дитинства, зі шкільних років. Але навіть якби такі вікові обмеження й існували, чи варто дозволяти їм себе зупиняти?

«До кінця не ясно: ти обираєш покликання чи воно знаходить тебе. Однозначно лише те, що без своєї справи, без свого ремесла ти не можеш ні дихати, ні жити.»

Які навчальні заклади в Україні та за кордоном готують сильних керамістів? Чи має українська керамічна освіта свої особливості, плюси й мінуси? У чому вони проявляються?

Ліза: В українських навчальних закладах закладається певний фундамент, який слугує опорою для саморозвитку. Це добре. Але паралельно задається вектор, напрям, траєкторія шляху, а це вже протипоказано для становлення художника. Хай там як, система освіти — це лише обставини, у яких ти стикаєшся з певними завданнями й мусиш їх розв’язувати. Сприятливі ці обставини чи ворожі — кожен визначає для себе сам. Але становлення художника без них не буває.

А хто вплинув на тебе у творчому сенсі? Хто надихає?

Ліза: Якщо не називати імен, то це художники доби експресіонізму. Художники, які не соромляться «свого» мазка, не озираються на упередження. Вільні художники. Складно створити щось нове в неволі… Не можу не згадати Ван Гога: його шлях не може не надихати. Захоплює і біографія Ґоґена. А ще вся Африка, від шумерів і до наших днів, із давньою і дикою цивілізацією, Мексика.

Звідки ти черпаєш інформацію про дизайн і творчість?

Ліза: Моє джерело — інтернет. Безліч груп, неформальних організацій і спільнот. Особисті підписки на блогерів, які роблять характерні добірки. Ось хороша сторінка у fb із чудовими роботами — Céramique-Contemporaine.

За чиєю творчістю ти стежиш сама?

Ліза: Це радше спостереження не за конкретними майстрами, а за напрямами, що виникають у сучасній кераміці, яка бере свій початок у саторі. За тими напрямами, де йдеться про «керамічність» кераміки, хоч як дивно це звучить. Адже кераміка — це не просто щось, зроблене з глини, а те, що розкриває природу цього матеріалу.

Від кого ти отримала найкращу пораду, яка знадобилася в роботі? Що це була за порада?

Ліза: Мені пощастило: мене оточували й формували найталановитіші художники — Володимир Гурін, Ірина Борисівна Спорникова, Олександр Шафіров, Гія Міміношвілі. Цим людям я вдячна за натхнення і творчу підтримку. Немає якоїсь певної поради, яку можна було б виділити як доленосну. Це радше думки, кинуті мимохідь у розмовах про все. Художник — не та людина, у якої закінчується робоча зміна, після чого вона перестає бути художником і перетворюється на когось іншого. З такими людьми можна говорити про все, і в будь-якій, навіть побутовій, розмові ви спілкуватиметеся передусім із Художником. Заварювання кави чи ароматизація кімнати ялиновими голками — те, з чого складається побут «чудових людей», — здатне дати світові інше уявлення про речі.

Лізо, ти працюєш не сама, а з Андрієм (прим.: Андрієм Кириченком), твої роботи іноді створюються у співавторстві з ним. Як у вас розподілено функції і як сам процес поділено на двох?

Андрій: Так, це наш гріх (сміється). Зараз складно сказати, хто кого «підібрав» і хто кому «винен». Але точно можу сказати, що займаюся керамікою саме завдяки Лізі. Для мене кераміка була й залишається одним з основних виражальних засобів, одним із вічок у дверях, за якими «щось шукане». Тоді як для Лізи кераміка — спосіб життя. Її одержимість затягнула мене в цю «ріку». Ми знайомі з дитинства, ще з художньої школи. І поки я «відбував» свої 6 років інституту, вивчаючи техелектроніку та схемотехніку, Ліза сумлінно здобувала художню освіту в Індустріальному технікумі. Тож у нашому тандемі вона єдина людина, офіційно обізнана в процесах, якими ми займаємося. Пізніше ми перетнулися вже «освіченими» людьми, і відтоді наш союз дав чимало важливого кожному з нас.

Кераміка має доволі ревниву вдачу, і якщо ваш супутник зайнятий чимось іншим, велика ймовірність, що «Болівар двох не витримає». У кераміці багато «оранки», яка погано співвідноситься з творчим процесом, але ця «оранка» обов’язкова. І це моя доля — на 55 %. Дерево й метал, які знаходять своє місце в роботах, — це теж я. Але вся глазур, увесь живопис, усе, що здатне одухотворити наші роботи, — справа Лізиних рук. Часто рішення щодо деяких нюансів під час створення авторської роботи ухвалюємо «дуетом»: «Можеш підійти порадити?» тощо. Звісно, у таких випадках авторство позбавлене чистоти. Останнім часом ми стали відповідальніше ставитися до цього питання, розділяючи на «твоє» і «моє».

Не лише тому, що цього вимагає «експозиційний етикет». Виробляється своя «мова», своє уявлення. Адже багато в чому наше бачення й підхід у кераміці дуже різняться, і в такій суперечливій дуелі стосунків легше утвердитися у своїй власній «омані» і йти за нею. Ми — вчителі одне для одного.

Чи є у вашої діяльності певне надзавдання?

Ліза: Так, звісно. Це — шлях до себе. Чи можна подолати цей шлях? Не знаю. Але сам шлях — уже надзавдання. Відкриваючи нове, ми даємо своєму світові змінитися, отримуємо нові можливості гармонії. Світ у гармонії — це світ, до якого ми прагнемо, і мета шляху до себе. Можливо, вся справа в сприйнятті, до якого заняття керамікою вносить свої корективи. У моєму випадку робота над власним сприйняттям — це в буквальному сенсі робота. За такою логікою виходить, що займатися керамікою — означає змінювати світ.

Які мотиви чи образи простежуються у вашій кераміці й оспівані в ній?

Андрій: Варто розділити форму і зміст роботи — це дасть змогу точніше відповісти на запитання. Адже «образ» — змінна складова, а зміст, з яким головно й відбувається робота, залишається незмінним пріоритетом. Кераміка насамперед має бути «керамічною». Вона може імітувати величезну кількість матеріалів, розкриваючи при цьому палітру своїх можливостей. Але є якості, притаманні лише їй за формою, проте співзвучні за суттю з чимось іншим: пластичність, крихкість, колючість тощо. Проєкція цих якостей на образи створює інше, «керамічне», уявлення про світ. Коли працюєш у такому ключі, образ не важливий, мотиви набувають нового тембру звучання. Чергова інтерпретація образу дає йому нове життя. Такі варіації цікаві.

«Світ у гармонії — це світ, до якого ми прагнемо, і мета шляху до себе.»

Якщо спробувати виокремити образ, до якого найорганічніше звертатися в пошуку, то це образ певного плоду. Його походження не має значення. Будь-який плід проходить свій шлях від насінини до в’янення… Його достигання, взаємодія з довкіллям, молодість, старіння — усе це складає безліч фактур, що відображають суть будь-якого циклу, і кераміка легко їх виражає, піддаючись дії художника. Кераміст у цьому разі — середовище чи умови, у яких дозріває плід, відбувається робота.

Які нюанси в реалізації інтер’єрної чи екстер’єрної кераміки трапляються під час взаємодії з архітекторами і дизайнерами?

Андрій: Кераміка — доволі тривалий процес, технологічно прив’язаний до строків. Сьогодні, коли будівництво будинку за готовим проєктом може тривати кілька місяців, виготовлення, наприклад, каміна може забрати стільки ж часу. Якщо складна реконструкція будинку може відбутися всього за один сезон, то кераміці це не під силу.

Треба відокремити кераміку, яка наповнює інтер’єр/екстер’єр (вазони, фонтани, конструкції з типових модулів тощо), і кераміку, яка безпосередньо формує кістяк простору (елементи, виконані індивідуально під габарити архітектурних рішень, розміри яких задано і які не передбачають підрізання). Звісно, у такій ситуації простіше вибрати рішення з каталогу або вдатися до стандартних модулів, які дадуть прийнятний результат. Інакше, якщо розмах проєкту передбачає претензію на унікальність, кераміст має бути залучений до нього від самого початку. Його досвід і розуміння матеріалу можуть допомогти навіть на етапі створення несучих конструкцій. Така взаємодія — важка робота для обох сторін, але вона націлена на спільний результат.

Переконаний, що така взаємодія важлива не лише для кераміки, і припускаю, що подібні команди вже існують в Україні. Відповідаючи на це запитання, можна навести таке порівняння: перш ніж музикант зіграє свою варіацію теми, оркестр має виконати її однією командою. Тоді імпровізація звучить у ключі всього твору.

Хто ваші друзі у вашій індустрії/діяльності?

Кераміка здатна прийняти будь-який профіль діяльності — і майстра, і реалізатора, бо в ній, як у галузі, багато ніш.