Час особистихсенсів
Архітекторка Олена Юдіна ділиться своїми думками про незгасну популярність епохи модернізму, її витоки й наслідки
З чим ви пов’язуєте моду на модернізм?
Думаю, зараз нам хочеться спокійних і негучних форм. Навколо стільки амбітних і гнітючих предметів. У нашому багатовимірному просторі кричить архітектура, кричить мистецтво, кричить реклама та інші індустрії. Можливо, тому потрібні заспокійливі речі. А дизайн модернізму якраз такий. Він передбачає ясніший, не перевантажений емоціями підхід, він чесний, і в ньому немає підфарбованої неправди. Мабуть, це й стає точкою входу для встановлення контакту зі світом, переповненим важливими сигналами й сигналами-брязкальцями. Цей дизайн ясний і переконливий, як мова без зайвих слів, і запускає правильну реакцію, діє як символ мосту між людьми та предметом, людьми та середовищем.
Дизайн – це завжди жива дискусія про те, чим живе суспільство в цей момент. Людина таким чином досліджує себе. І якщо потрібна інформація про стан суспільства, дивіться на актуальний дизайн. «Дизайн – це відповідь на соціальні зміни», як вважав Джордж Нельсон, видатний американський дизайнер, архітектор, критик, фотограф, провокатор і великий популяризатор модернізму. Він завжди намагався взяти «ліхтар модернізму» і підняти вище, щоб освітлювати не лише землю. Естетика модернізму резонує в нас сьогоднішніх через схожі історичні передумови й соціальні зміни.
Історичний модернізм – це, по суті, особливий спосіб зв’язку з реальністю, коли розривається її полотно й паралельно існує безліч індивідуальних реальностей. Згадаймо, що ця течія виникла як система адаптації до нової епохи відкриттів і прогресу. Можливо, зараз у нас схоже передчуття, і воно дає нам той самий погляд на речі.
Який інструментарій модернізм дає в руки сучасному дизайнерові?
Насамперед інструментарій знання. Людині не можна виключити зі свого інтелектуального арсеналу історію предметного дизайну, становлення стильових течій. Вони важливі не лише як хід розвитку думки людини. Ці вектори потрібні, щоб вільно рухатися між ними, шукати, розвиватися. І щоб дизайнер користувався перевагою цього знання для власних знахідок, а не обтяжувався ним у встановлених рамках. Потрібна не жорстка прив’язка до стилю, а пластичність.
Дизайн – це завжди жива дискусія про те, чим живе суспільство в цей момент. Людина таким чином досліджує себе
Тісні паралелі між дизайнерською діяльністю і серцем споживача точно є. Дизайнери дотримуються цієї тенденції останні років сім. Світову сцену дизайну визначають шведські, фінські, данські й навіть литовські імена модерністів. Споживач відкриває свій простір для предметів модернізму, а архітектор вивірено інтегрує ці предмети в середовище.
У моді все старе. Комусь подобається антикваріат, Стара Європа сповнена гарного «мотлоху», який дизайнер прагне перетворити на ультрамодний продукт. Комусь подобається все радянське — від старого мережива до садового ліжка, а хтось є шанувальником скандинавського дизайну. Здається, усі втомилися від холоду й раціональності мінімалізму, і естетика модернізму в такій ситуації — золота середина.
Метамодернізм як відповідь постмодернізму і повернення до модерністських цінностей — чи відчуває дизайнер зміну стилів і філософії?
Напевно відчуває. У візуальному мистецтві, наприклад, ми відчуваємо зміни в мисленні художників, у їхніх підходах до роботи, у способі взаємодії зі світом і пошуку ідей, і як результат — у самопрезентації. Світ стрімко змінюється й оновлюється, і дизайнери, так само як і художники, чутливі до таких змін, вони їх проявляють.
Мені легко вигадувати дизайн, подобається працювати з простором, ідеї приходять природно. Для мене це дуже цінна внутрішня пригода. Те, що я роблю, не пов’язане з певною історичною епохою чи десятиліттям. Мені важливіше відобразити ту спадщину, на основі якої я сформована, і закласти певний бекграунд. Утім, будь-який архітектор має певні базові переконання, на основі яких народжується проєкт. І якщо почуватися легко й вільно у власній справі і знати, що можеш ще багато сказати, то навряд чи ці переконання будуть обмежені рамками.
Зараз час особистих сенсів, коли від проєкту до проєкту архітектор збирає різнорідні елементи в потрібне висловлювання і складає різні шматочки реальності в гармонійне ціле.
Але те, що ми інтуїтивно відчуваємо зміни, — факт. Це дуже складно висловити словами.
Що, на вашу думку, чекає на нас після метамодернізму?
Усе в якомусь сенсі вже вигадано, а найпрекрасніша річ, яка завжди в нашому розпорядженні, — уява. Сама людина складається із сумнівів і завжди намагається зрозуміти життя навколо. І чудово, що наше мислення не націлене лише на основні біологічні завдання. Що більше в нас виникає запитань, то частіше ми шукаємо відповіді, вигадуємо різні історії. А справа дизайнера, підсумувавши інформацію, розповісти ці історії в предметах.
Не беруся вгадувати наступну історію в дизайні, але хочу, щоб у майбутньому споживання й виробництво стали усвідомленішими. Хотілося б, щоб передовими матеріалами дедалі більше вважалися «ресайклінгові», тобто матеріали вторинної переробки.
Усі речі вдосконалюватимуться й у зв’язку з цим змінюватимуться. Свобода — ось що в ідеалі дає людині хороший дизайн предмета. Грамотно спроєктований простір чи річ зроблять свого власника щасливим, збережуть йому час і допоможуть, а що буде і в якому стилі — не таке вже й важливо.
Дедалі частіше можна помітити переходи з професії в професію, і мене приваблює ця гнучкість. Люди суміжних із дизайном професій або без спеціальної освіти створюють гарні речі й перспективні концепції, взаємодіючи з дизайном, а саме поняття «стиль» сьогодні досить розмите. І обирають нас, дизайнерів, за унікальність і здатність виходити за рамки.
Я вірю в інтуїцію та чутливість у роботі. Хотілося б, щоб сам смак сміливіше відображав індивідуальну здатність бачити й обирати з багатьох речей саме своє, довіряючи собі, без зверхності й гордині щодо іншого. #DIG
